Гортензія. Особливості догляду

Гортензія, безумовно, одна із найефектніших рослин для декоративного саду. Пишні суцвіття білого, зеленого, рожевого, червоного, малинового кольору є окрасою будь-якої ділянки. Дуже декоративні також листя. Важливим є і тривале цвітіння, що відбувається в той період, коли багато інших рослин у саду вже відцвіли. Однак успіх у вирощуванні гортензій не завжди супроводжує квітникарів, особливо початківців. Причина – недостатня поінформованість про біологічні особливості цієї прекрасної рослини і, як наслідок – помилки в агротехніці вирощування.

 Свою ботанічну назву – Hydrangea – гортензія отримала в 1753 році, у перекладі вона означає «посудину з водою» або «танцююча на воді», що свідчить про високу вологолюбність цієї квітки. Справді, всі гортензії споживають багато води та неекономно її витрачають. Навіть при короткочасному зниженні вологості ґрунту рослини пригнічуються, уповільнюється їх зростання та розвиток, дрібнішають суцвіття та листя. У той самий час надмірне зволоження, заболочування ґрунту також погано переноситься цією квіткою. Поливати гортензії бажано прогрітою, відстояною (а краще – дощовою) водою не рідше одного разу на тиждень, а при посусі та сильній спеці – частіше. Норма поливу – не менше 20 л води на тиждень на один дорослий кущ. Втім, рослини і самі виразно сигналізують про нестачу вологи – їхнє листя втрачає тургор і обвисає.

Якщо говорити про ставлення до світла, можна впевнено стверджувати, що більшість гортензій – тінелюбні рослини. Їхнє місце в саду – у тіні чагарників, під кронами дерев, поряд з хостами, барвінками та папоротями. Найкраще, якщо кущі гортензій висвітлюються променями сонця вранці, а решта часу перебувають у тіні. Взагалі зверніть увагу на цікаву біологічну закономірність. Дуже багато рослин, що мають велику площю листя, є тіньовитривалими і тенелюбними. Порівняйте, наприклад, сумарну площу листя відомих «сонцелюбів», представників сімейства парасолькові (Apiaceae) – моркви, кропу, анісу – з площею листя тіньолюбних хост та баданів. Це тим, що велика площа листового апарату дозволяє вести фотосинтез навіть за умов низької освітленості.

Як і багато вологолюбних рослин (азалії, рододендрони), гортензія віддає перевагу ґрунту з кислою реакцією (рН = 5,3-5,5), і сама рослина є індикатором кислотності. Рожевозабарвлені суцвіття свідчать про нейтральну або слаболужну реакцію ґрунтового розчину, блакитні, сині та лілові відтінки говорять про те, що ґрунт підкислений. На цій особливості заснована технологія підфарбовування гортензій у не властиві їм кольори синьої гами. Для штучного підфарбовування рослин найчастіше застосовують алюмокалієві галуни (продаються в аптеках) або спеціальні барвники, можна використовувати також залізні галуни і залізна тирса, закладаючи їх в ґрунт навколо куща. Технологія внесення галунів нескладна: готують 0,3-0,5% розчин (3-5 г на 10 л води) і використовують його для поливу кожні 10 днів, з розрахунку 10 л на дорослий кущ і 5 л на молоду рослину. Не слід збільшувати концентрацію розчину – це може спричинити загибель коріння. Ефект зміни забарвлення проявляється не відразу, іноді лише через два-три роки. Не намагайтеся експериментувати з білозабарвленими гортензіями, наприклад, широко поширеною метельчастою гортензією (H. panikulata), - найімовірніше, успіху ви не досягнете. Найкраще використовувати в дослідах з фарбування крупнолисту гортензію (H. macrophylla).

Ботанічний рід гортензія (що стосується сім'ї гортензієві – Hydrangeaceae) включає, за різними джерелами, від 40 до 90 дикорослих видів. Найбільша різноманітність видового складу спостерігається у Японії, Китаї, Океанії, проте гортензії зростають і на американському континенті. Більшість їх – це чагарники 1-3 м заввишки, проте трапляються і невеликі деревця, і ліани, що піднімаються на висоту до 25 м. Близько 10 видів окультурено, з ними проводиться селекційна робота, виведено безліч сортів.

Найпоширеніший вид гортензії у наших садах – вже згадана гортензія метельчата. Завдяки її невибагливості та простотою вирощування. Пишні, високі кущі при мінімальному догляді щороку покриті шапками біло-зелених суцвіть. Навіть при значному вимерзанні наземної частини цей вид тішить регулярним рясним цвітінням. Суцвіття гортензії метельчатоїї утворюються на молодих пагонах поточного року, цим пояснюється простота її вирощування.

 Значно рідше вирощують гортензії інших видів, цвітіння яких відбувається на дворічних пагонах. Це такі види, як Г. крупнолистий, Г. пильчастий (H. serrata), Г. черешковий (H. petiolaris), Г. дуболистний (H. quercifolia), Г. деревоподібний (H. arborescens). Найбільшою декоративністю відрізняється Г. крупнолистий, на сьогоднішній день відомо близько 600 сортів цієї рослини. Раніше ця гортензія, зважаючи на низьку зимостійкість, вирощувалася виключно як рослина горщика, але сучасні сорти радують нас цвітінням і у відкритому ґрунті, проте лише при обов'язковому укритті кущів на зиму.

Ми вкриваємо рослини повітряно-сухим способом. Після опадіння листя пов'язуємо пагони в пухкий вертикальний пучок і влаштовуємо над ними укриття у вигляді піраміди (використовуємо рейки, руберойд, стару поліетиленову плівку – будь-який підручний матеріал). На верхівці цього «чуба» обов'язково залишаємо отвір 10-15 см – для вентиляції, всередину засипаємо два-три цебра хвойного опаду. Вентиляційну подушину при тривалих опадах обв'язуємо шматочком плівки, а за сухої погоди цю плівку знімаємо. Навесні, коли починають прокидатися бруньки, дуже важливо правильно визначити, чи настав час прибирати укриття, щоб рослини не постраждали від поворотних заморозків.

Розмножуються гортензії легко. Найкращий спосіб розмноження – зелене живцювання, його можна проводити з червня до серпня включно. Нарізаємо живці з двома бруньками, нижнє листя видаляємо, а площу верхніх зменшуємо наполовину. Після обробки зрізів Корневіном або Гетероауксином живці негусто висаджуємо в черешники з легкою, пухкою, живильною землею, де під укриттям (плівкою) або склом і відбувається укорінення молодих рослин. Живці розміщуємо в затінених місцях, вони є найпростішою дерев'яною рамою з дощечок, або використовуємо старі віконні або дверні коробки. Живці регулярно поливаємо, провітрюємо - рослини вкорінюються протягом місяця. Тут же саджанці і зимують, важливо лише гарне утеплення. У квітні – травні наступного року молоді рослини висаджуємо на постійне місце.

До шкідників та хвороб гортензії досить стійкі. Найчастіше квітникарам доводиться боротися з хлорозом, та якщо з інфекційних хвороб грибного походження – з борошнистої росою. Іноді, особливо при загущених посадках, спостерігаються біла та сіра гнилі, септоріоз.

Заходи боротьби з грибними захворюваннями звичайні. Це регулярні обробки сучасними системними фунгіцидами (Топсин-М, Рідоміл та ін.). Корисні профілактичні ранньовесняні обробки Фітоспорином, а відразу після зняття зимового укриття бажано обробити кущі препаратами міді.

З хлорозом боротися дещо складніше. Він проявляється в мозаїчному забарвленні листя, коли жилки листя залишаються темно-зеленими, а ділянки між ними світлішають і жовтіють. Хлороз – фізіологічне, неінфекційне захворювання, що свідчить про нестачу якихось елементів (у разі гортензії це найчастіше залізо). Для лікування хворих рослин використовують препарати заліза в хелатній, а можна самостійно приготувати препарат, розчинивши в 1 л води 2 г сульфату заліза (залізний купорос) та 4 г звичайної лимонної кислоти. Цим препаратом обприскують листя рослин, а при сильному ураженні використовують його для поливів під корінь.