Серпень — сіємо сидерати
НазадСидерати застосовують із незапам'ятних часів. Європейці запозичили цей агротехнічний прийом у Китаї, і вже за часів Давньої Греції він поширився в країнах Середземномор’я. Зараз, із відродженням органічного землеробства, в якому прийнято уникати мінеральних добрив (вважається, що вони знижують смакові якості врожаю і стійкість рослин до хвороб), цікавість до сидератів знову прокинулась.
Коли слід сіяти сидерати
В органічному землеробстві існує закон: земля ніколи не повинна залишатися без рослин. Щоб ґрунтова поверхня була постійно прикрита, висівають рослини (на зелені добрива), які називаються сидератами. На цю роль підходять культури, які дружно сходять і швидко ростуть. Висівати сидерати можна навесні, влітку і восени — тобто в будь-який час.
Посадка в різні терміни
Для сидерації потрібні швидкорослі рослини, які встигають наростити зелену масу до або після овочевих культур, а також у проміжках між їх вирощуванням. Для цих цілей придатні наступні культури.
Підзимовий посів: кормові боби, озимі вика, ріпак, жито. Ці культури, посіяні під зиму, сходять рано навесні й до моменту висадки розсади або картоплі встигають наростити достатній обсяг стебел і листя.
Ранньовесняний посів: яра суріпиця, польовий горох. Особливо гарна для весняного посіву листова гірчиця. Цю холодостійку культуру можна висівати
практично відразу після сходу снігу. За ті кілька весняних тижнів, що залишаться до висадки розсади, гірчиця встигне наростити повноцінне листя і навіть зацвісти. Зароблена в землю в квітучому стані, вона добре збагатить її азотом. При вирощуванні картоплі цей прийом дозволяє суттєво зменшити кількість такого шкідника, як дротянка.
Середина весни — висівають гречку. Культура відрізняється швидким ростом, вона миттєво формує розгалужене і глибоке коріння, тому особливо рекомендується до вирощування на важких ґрунтах. Часто цю культуру використовують для поліпшення землі в міжряддях саду.
Початок літа — висівають багаторічну конюшину і однорічний люпин: жовтий, синій і білий. Сіяти люпин можна не тільки в червні, але і в липні-серпні, а також навесні, якщо клімат м’який. Ця рослина вважається найкращим попередником для суничної плантації, адже активно пригнічує ґрунтову нематоду. Тому завжди є сенс використати її в ранньовесняних посівах — до моменту висадки ягідника (в серпні) люпин встигне розростися, очистити і підживити землю. Також влітку можна посіяти олійну редьку — на сидерацію її перекопують пізно восени.
Види сидератів
З усіх сидератів особливо докладно зупинимося на трьох культурах, які відіграють головну роль у натуральному землеробстві.
Люпин. Німецькі садівники називають цю рослину благословенням. У його насінні міститься половина білка і приблизно третина олії. Тварини з великим задоволенням їдять як насіння, так і всю надземну масу люпину, від чого швидко набирають вагу й рідко хворіють. Люпини можна вирощувати на пісках і суглинках. Вони відрізняються високою посухостійкістю, можуть рости на засолених ґрунтах, луках. Люпин — бобова рослина, і, як у всіх представників цієї родини, на його коренях живуть азотфіксуючі мікроорганізми, які при розкладанні коренів збагачують ґрунт азотом. Такий сидерат накопичує до 200 кг азоту на гектар. Він дозволяє заощадити мінеральні добрива і отримати екологічно безпечну для здоров’я продукцію. Найчастіше вирощують три види однорічного люпину (люпин білий (Lupinus albus), люпин вузьколистий (L. angustifolius), люпин жовтий (L. luteus)) і один багаторічний, але його буває важко позбутися.
Рослини можна скошувати вже через вісім тижнів після того, як з’являться сходи — в цей час у люпинів утворюються бутони. Потрібно встигнути скосити зелену масу до того, як бутони забарвляться, інакше трав’янисті стебла стануть жорсткими і будуть повільно розкладатися. Культуру сіють рядками, між якими залишають відстань від 20 до 30 сантиметрів.
Люпин цікавий тим, що після закладення не потрібно вичікувати тиждень-другий, поки рослина перегниє,— наступну культуру висівають відразу після перекопки цього сидерату. З усіх люпинів найбільш необтяжливий — жовтий, він не чутливий до кислотності ґрунту, але вимагає зволоження. Найбільшу «зелень» дає білий люпин, його можна посіяти в серпні й закласти в ґрунт уже цієї осені.
Фацелія. Холодостійка і невибаглива фацелія починає сходити вже через три доби після посіву, а через тиждень її сходи будуть нагадувати щітку. Культура дуже швидко росте, вона витримує будь-які ґрунти. Стебло і листя у фацелії ніжні, швидко розкладаються в ґрунті й збагачують його азотом. Крім того, фацелія є чудовим медоносом і приваблює на ділянку бджіл. Рослину висівають партіями навесні та влітку, і через шість тижнів вона зацвітає. Сіють врозкид, норма витрати насіння 5–10 г/м2. Вона підходить як попередник для будь-якої культури.
Гірчиця. Визнані майстри органічного землеробства — німці — вважають гірчицю найкращим сидератом. Її коріння має здатність переводити фосфор і сірку з нерозчинних мінеральних сполук, що містяться в ґрунті, в стан доступних для рослин. Крім того, гірчиця — прекрасне джерело азоту, позаяк її зелена маса швидко перепріває і служить живленням для рослин, висаджених пізніше.
Найкраще прикопати гірчицю через вісім-десять тижнів після сходів,— у цей час вона починає цвісти. Якщо в запасі немає такого часу, то все одно є сенс посіяти гірчицю. В цьому випадку вона не встигне наростити максимальну вегетативну масу, але і такий посів піде ділянці на користь. Не можна дозволяти гірчиці дати насіння, щоб вона не перетворилася із сидерата на звичайний бур’ян.
Недоліки: ця культура погано переносить посуху і не може бути попередником для хрестоцвітих: капусти, редису.
Для чого потрібні сидерати
Сидерація широко застосовується в рільництві, але, на жаль, не часто використовується на садових ділянках. Тим часом цей прийом дозволяє досягати
відразу кількох цілей:
• підвищити родючість ґрунту;
• захистити землю від вивітрювання;
• утримати поживні елементи у верх-
ньому горизонті;
• захистити від бур’янів;
• зелені добрива відіграють роль мульчі.
Для посіву на зелене добриво використовують злакові та бобові, але найкращі сидерати — це бобово-злакові суміші. Після того, як рослини виростають і розвивають значний листовий апарат, їх скошують і закладають у ґрунт або просто покривають ними поверхню землі, використовуючи в ролі мульчі. Якщо немає бажання скошувати сидерати, можна просто перекопати ділянку разом з ними.
У ґрунті сидерати перетворюються на гумус — особливий вид органіки. Гумус — це основа родючості. Саме кількість гумусу визначає харчову цінність ґрунту для рослин, водний і повітряний
режим, впливає на структуру. Гумус поступово мінералізується, тому одним із завдань городника є постійна підтримка його запасів у ґрунті. Сидерація підходить для цього якнайкраще. Одноразове внесення зелених добрив оздоровлює і підживлює ґрунт на кілька років.
До речі, рослини-сидерати можна не тільки прикопувати в ґрунт, а й використовувати для компостування, для приготування рідкого підживлення, відварів для захисту від шкідників і хвороб сільськогосподарських культур. Вони вас врятують, якщо немає можливості купити перегній або мінеральні добрива. Використання сидератів завжди говорить про високу агротехнічну культуру землевласника. Безумовно, кожному господареві варто ввести рослини-сидерати в сівозміну своєї ділянки.
Катерина Маршала,
агроном