Плекаю рокамболь

Так, плекаю, а не просто вирощую, бо це мій найулюбленіший овоч. Це часник-гігант, якому, мабуть, немає аналогів у світі. 

З’явився він у мене ще у 80-х роках минулого століття. Відтак уже маю певний досвід його вирощування, яким хотів би поділитися з нашими читачами. 

Якщо заглибитися в історію цієї куль тури, то перші згадки про неї з’явилися ще в XVII ст. Родом рослина з середземноморського регіону. З давніх часів рокамболь вирощували в Ізраїлі, Єгипті, Сирії, Італії та інших країнах. Із Біблії дізнаємося, що євреї, які пустелею поверталися з єгипетського рабства, згадували, як вони там їли порей, цибулю, часник... Очевидно, в Єгипті вони їли саме часник-рокамболь. Наразі цей овоч став досить популярним на американському континенті, в багатьох азіатських країнах. В Україні ж його знають і по-справжньому полюбили лише окремі заповзяті городники.  

Я вже не раз демонстрував цей диво- часник на виставках в обласному центрі.  Цибулини рокамболю розкуповують вмить. А це означає, що в недалекому майбутньому цей «середземноморець» посяде гідне місце на українських чорноземах, і наші співвітчизники по-справжньому оцінять його смакові якості та красу самої рослини. 

Якщо глянути на плантацію рокам болю, то можна подумати, що це росте цибуля-порей. Адже надземна частина  цього часнику нагадує саме порей. Од нак запах усе-таки часниковий. А цибулини при дбайливому догляді виростають до 300–400 г. Вони білі, гладенькі, привабливі на вигляд, тож нікого не залишають байдужими. Смак у них ніжний та приємний, без надмірної гіркоти та різкого специфічного запаху, притаманного звичайному часнику. Рокамболь не подразнює шлунок, отож ним із задоволенням ласують як дорослі, так і діти. У їжу йдуть не лише головки, а й молоде листя та стрілки з пуп’янками. Останні разом із цибулинками-однозубками можна маринувати. А великі головки додають у ті страви, в яких повинен  бути лише натяк на присутність часнику. Ними можна частково замінити ріпчасту цибулю— ​це надасть м’ясному чи рибному фаршу приємного запаху. 

Виростити цей диво-часник не складно. Попри своє південне походження, він добре почувається і в нашій кліматичній зоні. За моїми багаторічними спостереженнями, рокамболь ніколи не підмерзав, не хворів, та й ніяких шкідників не помічав на ньому. 

Ґрунт під посадку часнику готую заздалегідь. У серпні перекопую звільнену від інших овочів ділянку, вношу фосфорно-калійні добрива (органіку даю під попередники). Відібрані за роз міром цибулини, а також зубчики ви саджую в рядочки, відстань між якими приблизно 30–35 см. А відстань між самими цибулинками— ​15 см. Заглиблюю їх на 2–3 висоти цибулини, враховуючи від дна до поверхні ґрунту. Можна садити й глибше— ​цибулини виростуть іще більшими, але сходи з’являться пізніше. Дрібні зубці висіваю на глибину до 5 см, із міжряддям до 25 см. 

Рокамболь можна садити не тільки під зиму, але й навесні (цибулини добре зберігаються в прохолодному приміщенні всю зиму). Хоча цей часник доволі зимостійкий, та все ж йому не завадить мульча, бажано з перегною, яка захищатиме цибулини і від морозу, і від сонця, а також живитиме їх. 

З настанням весняного тепла рокамболь дає про себе знати одним із перших. Відразу ж після сходу снігу з’являється могутнє сизувато-зелене листя. В цей період розпушую ґрунт, підживлюю коров’яком (1:10) чи курячим послідом  (1:20), а за відсутності опадів поливаю. Ці заходи треба проводити регулярно упродовж усього вегетаційного періоду. 

У червні на рослинах з’являються стрілки, які треба зрізати і вживати в їжу. Але якщо не зрізати стрілку, тоді на ній з’явиться куля з ніжно-бузковими квіточками. Ця куля стерильна: не дає ні насіння, ні зубчиків, але квітконоси не дадуть розростатися головкам, тому рекомендую відразу їх зрізати. 

Усе літо рокамболь не втрачає своєї сизо-зеленої привабливості, милує око до самісінького осіннього похолодання. І вже тоді кінчики листя починають поступово втрачати своє літнє забарвлення, а невдовзі господиня-осінь покличе збирати врожай. Я викопую головки в жовтні, коли надворі стоїть суха, лагідна погода. Складаю цибулини в ящики, заздалегідь розсортувавши їх за величиною. Окре мо вибираю золотаві дітки-зубчики, які утворилися в землі навколо головок. 

Рокамболь можна не викопувати на зиму, якщо немає такої потреби. Тож я частину цибулин залишаю ще на один вегетаційний період, особливо ті, що не досягли великих розмірів. А якщо не викопувати їх кілька років поспіль, то на місці однієї головки з’явиться ціле гніздо головок, але меншого розміру. 

Буду щиро радий, якщо мої поради комусь знадобляться. Тож вирощуйте рокамболь, хай середземноморський гість завойовує наші українські чорноземи! Впевнений, що в недалекому майбутньому він перестане бути екзотичним часником, а стане лише його різновидом, із легким приємним ароматом та чудовим смаком без надмірної гіркоти. 

Микола Юхимович Дзюба, смт Турбів, Вінницька обл.