Фенхель. Частина 1

Навесні радує будь-яка свіжа зелень, і чим раніше ввести її у своє  меню, тим краще. Завдяки такій вітамінній добавці організм людини не тільки зможе звільнитися від «зимової  сплячки», а й буде здатний здолати сезонні недуги.  

Пряно-ароматичні культури — не тільки прекрасна кулінарна приправа,  а й багате джерело вітамінів, мікроелементів, а ще салатні рослини мають лікувальні властивості та використовуються  в різних галузях промисловості. 

Сьогодні я хочу розповісти про нашу місцеву пряність, відому багатьом під назвою солодкий або аптечний кріп,  рослину, що походить із Середземномор’я,— фенхель звичайний (Foeniculum  vulgare). Завезено його в Україну з Малої Азії. У дикому стані фенхель у нашій  країні іноді зустрічається у Південному Криму. В природі він досягає заввишки 1–2 м та цвіте у липні-серпні й зовні дуже схожий на кріп.  

Нещодавно, завдяки клопіткій праці  селекціонерів, з’явився овочевий фенхель: при землі він утворює своєрідні  качанчики (цибулини) білого кольору із потовщених прикореневих та нижніх стеблових листків.  

Моє перше знайомство з фенхелем сталося завдяки «СВ»: я побачила  у каталозі пропозицію насіння та замовила. Посіяла, звичайно, прямо в ґрунт,  як кріп, згодом з’явилися дружні сходи. Коли рослинки піднялися до 10–12 см — прорідила, залишивши відстань між ними  7–10 см. Зелень за потреби общипувала до пізньої осені. Квіткової стрілки за  весь сезон не викинула жодна рослина. Я навіть трохи засмутилася, бо чекала на насіння. Наступного року, після сніжної  зими, кущики фенхелю знову зазеленіли, приємно вразивши, згодом з’явився  і цвіт. Насіння на центральних зонтиках  дозріло на два тижні раніше, ніж на бічних. Щоб запобігти осипанню та втраті  його частини, стебла зрізала та зв’язала у пучечки, просушила, потім усе дозріле  насіння обмолотила та провіяла. Плоди зберігаю в скляній тарі. Тож, купуючи насіння, зверніть увагу на те, яка це  рослина: листова чи овочева (качанна), дворічна чи однорічна. 

Останнім часом овочевий фенхель набуває популярності в Західній Європі,  особливо в Італії, а також у США та Канаді, де зараз залюбки вирощують овочеві сорти фенхелю.  Найпопулярнішим овочевим сортом вважають Саммер Ерлі (Summer Early). Мені подобається фенхель Мерцишор, він  дворічний, має чималий білий щільний качанчик масою до 230 г із невеличкими пустотами та великі соковито-зелені листки.  Фенхель — дуже давня у використанні пряна рослина з приємним присмаком та анісоподібним солодкуватим  ароматом, що надає їй ефірна олія, яка  міститься в усіх органах. Найбільше її у насінні — до 7%, у вегетативних частинах  у два-три рази менше. Чисту фенхелеву  ефірну олію вперше отримали у 18 столітті. До її складу входять анетол, анісовий альдегід, анісова кислота та жирне  масло. У листі й стеблах міститься аскорбінова кислота, вітаміни групи В, Е, К.