Піраканта

Хочу розповісти читачам «СВ» про рослину, яка обов'язково прикрасить сад чи подвір’я і зробить його затишним та особливим. Це піраканта (Pyracantha).  

Можливо б, нічим і не вирізнялася піраканта серед напівзелених садових чагарників, якби не її блискучий «тріумф»— ​це період із жовтня і майже до березня. А особливо,  коли на різдвяні свята вона схожа на зелену ялинку, пишно вбрану у величезну кількість ягід різних кольорів. Ягоди бувають жовті, помаранчеві, червоні. 

Листя в цієї рослини темно-зелене і тримається на ній майже до весни. Отож, із великим успіхом піраканта замінює ялинку на подвір’ї— ​така гарна і природна. Зі свого досвіду  можу сказати, що місце посадки для невибагливої піраканти не має особливого значення. Росте і в затінку, і на сонці.  Гарна як солітер, а ще краща у вигляді живоплоту. Вигідна тим, що не потребує багато уваги і дуже добре переносить обрізування. Тому кожен може сформувати її на свій смак. 

Щодо розмноження. Колись я зустрічала інформацію про те, що піраканта добре розмножується посівом насіння.  В мене ж ліпше виходить розводити цю красуню живцюванням. Роблю це протягом травня-червня. Зрізую верхні гілочки, бажано рано-вранці, коли листя ще вологе, і висаджую  у парничок чи під пластикову пляшку великого розміру. Туди вміщується п’ять-сім живців. Там вони добре вкорінюються  за умови постійного зволоження ґрунту. Там же залишаються й на зиму. І лише на наступну весну я їх висаджую на постійне місце. Якщо планується живопліт, то рослини висаджуються  на відстані приблизно 40–50 см. У перші два роки піракан- ті бажано дати добрий догляд. Він полягає у своєчасному  поливі, підживленні та розпушуванні ґрунту біля рослини. А вже надалі їй вистачає природних опадів. 

Потреби у хімічній обробці піраканти не виникає, адже жодного разу не зустрічала на ній шкідників. І ще одне. Дуже красиво буде, якщо підібрати різні сорти за кольором ягід, чергуючи червоні та жовті барви. Всім бажаю добра та успіхів! 

Катерина Павлишина, с. Катеринівка, Харківська обл.