Підживлення капусти

Усі сорти білокачанної та особливо цвітної капусти вимогливі до  живлення. Понад усе білокачанна капуста потребує азоту. Цвітна капуста  також споживає багато азоту. Ріст вегетативних частин рослин суттєво залежить  від кількості внесеного азоту та його співвідношення з калієм і фосфором.  

При надлишковому азотному живленні розсада рослини формує більш  потужний листковий апарат, внаслідок  чого утворюються великі качани. У випадку нестачі та особливо надлишку  калію рослини формують незначний  листковий апарат та невеликі качани. Посилене фосфорне живлення, як правило,  призводить до передчасного утворення  маленьких качанів, які при слабкій облистяності рослин швидко розсипаються.  

При вирощуванні цвітної капусти  часто спостерігається деформація листків, загнивання або слабкий розвиток головки, порожні місця всередині качана.  Це пов’язано з нестачею бору і молібдену.  Кількість доступного молібдену зменшується при підвищеній кислотності ґрунту,  при надлишковому вапнуванні бор переходить у нерозчинні сполуки. У зв’язку з цим  цвітна капуста добре реагує на позакореневе підживлення. Зазвичай проводять  два позакореневих підживлення 0,02%-м розчином борної кислоти та 0,05%-м розчином молібденокислого амонію (2 г борної кислоти та 5 г молібденокислого амонію на 10 л води). Перше підживлення  проводять при утворенні 2–3 справжніх листків, друге — ​при появі 5–6 листків. Витрата розчину при позакореневому підживленні становить 1,2–1,5 л на 10 м2 , перед підживленням розсаду поливають.  За дві-три доби до позакореневого підживлення проводять кореневе підживлення 0,05%-м розчином аміачної селітри  та 0,1%-м розчином калійної 

селітри. 

Марія Скидан, науковий співробітник, кандидат сільськогосподарських наук