Тирса як добриво. Ч2

Тепер, знаючи «загрози», що походять від тирси, можна сформулювати  рекомендації щодо її застосування. 

Вищезгадане підкислення ґрунту може мати значення в тому випадку, якщо закопати в нього велику кількість  тирси. Деревина почне відразу розкладатися, і цей процес призведе до швидкого  утворення кислот. Але не варто перебільшувати можливість закислення,—  воно може бути дійсно небезпечним, якщо ваш ґрунт спочатку був близький до кислого. На карбонатних ґрунтах — навпаки, підкислення буде корисним. 

Якщо ж у вас слабокислий ґрунт і ви боїтеся заподіяти йому шкоду, а вам дуже хочеться внести тирсу саме під перекопування, то зробіть це разом із внесенням доломітового борошна або крейди (близько 300 г/м2  ). Це нейтралізує зайву кислотність.  

Однак найкращий спосіб застосування тирси — її поверхневе мульчування. Тирса, яка лежить на поверхні, ніколи  не закислить ґрунт занадто сильно. Водночас шар мульчі товщиною 2–4 см — це  добрий засіб від бур’янів. Такий спосіб підійде практично під будь-які культури. У саду і на винограднику, де ґрунт не  піддається щорічному перекопуванню, можна замульчувати стовбурні кола, лінії рядів під кущами винограду або навіть  усю площу міжрядь, якщо матеріалу достатньо. Шар тирси потрібно поповнювати раз на 1–2 роки, у міру його розкладання. Не рекомендується мульчувати  ґрунт надмірно товстим шаром тирси, бо навесні промерзла мульча помітно затримає прогрів ґрунту. Тому і в саду, і на винограднику краще обійтися шаром тирси не більше 4 см.  

На городі, де має місце щорічне перекопування ґрунту, шар мульчі повинен  бути тоншим,— двох сантиметрів цілком  достатньо. Навесні після висадки розсади укладаємо шар тирси, протягом сезону вона прослужить як мульча і значною  мірою розкладеться, а восени її можна сміливо перекопати разом із ґрунтом. Таким чином те, що не розклалося на поверхні, буде перероблено в ґрунті.  

Що ж до можливих втрат азоту, то він дійсно витрачається, але  пізніше, після повного розкладання тирси, він повертається в ґрунт. Проте на бідних ґрунтах при внесенні  великої кількості тирси, особливо під перекопування, може виникнути тимчасове  азотне голодування рослин. На щастя, ми  можемо не тільки легко запобігти небажаному ефекту, але й прискорити розкладання тирси. Перед застосуванням  її потрібно відповідним чином підготувати, наситити додатковим азотом. Цей  прийом гарантовано допоможе уникнути «азотного стресу» у рослин.  

Тирсу потрібно попередньо замочити в розчині азотних добрив. Зручно це  робити у бочці. Висипаємо тирсу і додаємо в бочку необхідну кількість розчину аміачної селітри (50 г/10 л води) або  карбаміду (40 г/10 л води). Не потрібно заливати тирсу «з головою», влийте  стільки, щоб вона могла ввібрати майже весь розчин. Орієнтовно, на 100 л тирси достатньо пари відер розчину добрив. Накрийте бочку і залиште на добу-дві, після чого тирсу можна використовувати, не боячись «азотного стресу». 

Підготував Володимир Столяренко