Найбільш цілюща з гінур. Ч1

Багатьом любителям кімнатних  рослин добре відома гінура помаранчева (Gynura aurantiaca Blume  1827) — красуня з опушеним оксамитово-фіолетовим листям. Цю рослину  використовують як ампельну, тому що  в міру зростання її довгі батоги опускаються вниз. Якщо створити для цієї квітки  відповідні умови, вона прикрашатиме інтер’єр багато років без особливого клопоту з нею. Рослина належить до  родини складноцвітих і має густі помаранчеві суцвіття, схожі на невеличкі  кульбабки. Саме через колір суцвіть ця гінура й отримала свою видову назву — помаранчева. 

Донедавна гінура помаранчева  була найвідомішою серед усіх своїх родичок (усього рід гінура налічує 46 видів). Проте останнім часом із дивовижною швидкістю росте популярність ще  одного виду, а саме — гінури лежачої, або розпростертої (Gynura procumbens  Merrill 1923). На відміну від гінури помаранчевої, гінура лежача не вирізняється красою, проте цінність цієї рослини  в іншому — вона має потужні цілющі властивості.  

Гінура лежача — швидкоростуча багаторічна  рослина з довгими  та добре розгалуженими м’ясистими стеблами, які  спочатку ростуть прямо, а згодом стеляться по землі  й здатні виростати у довжину до 5 м! Верхня частина  пагонів м’яка й соковита, але ближче  до коріння вони стають напівдерев’янистими. Колір стебел може бути зеленим,  коричнево-фіолетовим або плямистим.  Листя завдовжки до 7 см, яйцевидноеліптичне із загостреною верхівкою  і зубчасте по краях, м’ясисте, темно-зелене. Видовжені суцвіття-кошики помаранчевого кольору з’являються навесні.  Квіти самозапильні, тому в гарних умовах може утворюватися насіння.  

У дикому вигляді Gynura procumbens зростає в країнах тропічної Азії, таких як Китай, Таїланд, Індонезія, Малайзія та В’єтнам. Її можна зустріти біля струмків у лісах, на зволожених піщаних схилах.  На острові Ява ця рослина навіть внесена до переліку бур’янів. Дещо пізніше  вона потрапила до Африки й там натуралізувалася.  

Здавна на її батьківщині гінуру лежачу шанували як овочеву культуру та  лікарську рослину. Її листя багате на  білки, і його їдять як у свіжому вигляді, так і додають до різних страв. Воно  м’ясисте, хрустке в сирому вигляді й на смак схоже на зелені боби. Молоді ніжні кінчики стебел також їдять і, як  правило, разом із листям використовують у стравах, що готуються на  пару. Їх також часто додають у яєчню,  супи, страви з м’яса, креветок, салати, смузі тощо. У регіонах зростання гінуру лежачу часто можна побачити  на ринках — зазвичай продаються молоді пагони з листям, зв’язані у пучки.  

Та ще більше її цінують за неабиякі лікарські властивості. У країнах, де  вона зростає, гінуру розпростерту широко використовують для лікування  різноманітних захворювань. Запалення нирок, ревматизм, цукровий діабет,  закреп, гіпертонія, онкозахворювання, лихоманка, дизентерія — це далеко  не весь перелік хвороб, при яких застосовують гінуру. Найчастіше з лікувальною метою вранці натщесерце зжовують  по 2–4 свіжих листки.  

За свої цілющі та харчові властивості гінура лежача отримала кілька  промовистих народних назв — «шпинат  довголіття», «листя богів», «холестериновий шпинат», «ліки від 100 хвороб»,  «продовження життя» тощо. В інтернеті українською та російською мовами цю рослину нерідко називають джинура,  що є некоректним перекладом з англійської мови.  

Підготувала Ірина Соколова, канд. с.-г. наук