Моя улюблена гліцинія
НазадБула розстріляна весна. Разом із нами плакало небо... А гліцинія цвіла як ніколи. Наче прагнула вселити надію, переконати, що будуть в Україні ще весни без пронизливого завивання тривожних сирен.
Надворі вже зима, і лиш тепер я спромоглася написати кілька рядків про свою красуню. Зараз це не здається таким цинічним, як навесні, бо є надія на нашу велику Перемогу і віра в наших воїнів — усіх, хто на передовій і в тилу бореться за звільнення України від нашого одвічного ворога.
А пишу про цю чудову квітучу ліану з кількох причин. Найперше — щоб подякувати «Сільському віснику» за саджанець та й узагалі за кожну з багатьох інших рослин — красивих і корисних. Також хочу порекомендувати квітникарям не вагатися з придбанням гліцинії — невибагливої розкішної ліани. І важлива порада: не купувати саджанці аби в кого, тому що обіцянки горе-продавців і крикливої реклами «фірмочок» отримати гліцинію всіх кольорів веселки завдадуть вам гірких розчарувань.
Нашій гліцинії, мабуть, років п’ятнадцять-сімнадцять. Молоді лози перші два роки підмерзали, зате коли зміцнився корінь, то дав нові, вже квітучі пагони. Якогось року нетривалий сильний мороз знищив частину лоз, а решта зацвіла з подвійною силою. Мабуть, це заслуга потужної кореневої системи. Можливо, що волинський клімат завдав їй випробувань.
Гліцинія якогось особливого догляду не потребує. Розмножую її живцями та насінням. Тож вивчала прискіпливо лише правила обрізування. Тепер із року в рік це дає результат. А минулої весни, як ніколи раніше, наша гліцинія просто буяла. Знайома, навмисне завітавши подивитися на таку розкіш, захоплено охнула, а тоді сказала: «Я думала, що в журналах чи в інтернеті таке диво створюють фотошопом...»
Галина Ковалюк, м. Нововолинськ, Волинська обл.