Солодкий перець — здоровий колір вашого життя

Батьківщиною перцю є Мексика і Гватемала. Звідти він поширився в сусідні південноамериканські країни та США, а в ХV ст. перекочував  на європейський континент і помандрував далі, по всіх куточках світу.  

На батьківщині перцю дотепер ростуть його дикі форми. Це багаторічний  напівчагарник, здерев’янілий біля основи,  з дрібними плодами-ягодами, дуже гострими на смак. Як культурну рослину  вирощують однорічний перець. Археологи стверджують, що вирощувати  його люди почали дуже давно. Розкопки на плоскогір’ях Мексики і Центральної Америки довели, що перець з’явився тут на початку розвитку землеробства, тобто за 6000 років до н.е., і його окультурення  відбулося ще в глибоку давнину. До моменту відкриття Америки (1492 р.) тогочасне  населення Мексики — ацтеки — поряд  із дикими дрібноплідними рослинами використовували й великоплідні, що свідчить  про поступовий відбір кращих і сильніших рослин, які давали більші плоди.  

Перець здавна був улюбленою приправою американського народу. Плоди  цієї рослини ацтеки вживали у великій кількості. Індіанці не знали солі, тому м’ясо вони не солили, а перчили. «Індіанська червона сіль» — так назвали європейці цей незнайомий їм продукт. Перець був такий гострий на смак, що однієї щіпки  його було достатньо, щоб надати пекучого смаку діжці води.  

Перець також слугував засобом самозахисту — коли ворог наздоганяв індіанця, той викидав перед переслідувачем  жменю розмолотого червоного порошку. Різь в очах і рясні сльози заважали бачити втікача, а задушливий кашель не давав ворогові продовжувати гонитву. 

Як не дивно за сучасними мірками, але попередник нашого шоколаду — індіанський «чоколатль» — готувався з перцем. Боби какао розтирали на дрібний порошок, додавали туди гарячу рідину і перець. Такий гострий напій європейцям,  звісно, не сподобався, хоча вони і привезли до Європи спосіб його приготування.  Проте не тільки боби какао перепливли  через океан — живучим виявилось і слово. З часом «чоколатль» перетворився  на «шоколад», тільки в іншому складі. 

Бурхлива торгівля в ХV і ХVІ ст.  між країнами, розташованими на берегах Атлантичного, Індійського і Тихого  океанів, сприяла швидкому розселенню перцю по земній кулі. В Європі він  з’явився в 1493 році — туди його привіз  Христофор Колумб, підданий іспанського короля. Пізніше португальці завезли  перець до Африки й Індії. Уже в ХVI ст. цю рослину знали в усіх європейських  країнах. Тоді ж про неї дізналися й українці. У 40-х роках ХІХ ст. перець в Україні  мав уже промислове значення. 

Перець — дійсно ягода, хоча  і не соковита. Їстівна його частина у деяких сортів досить м’ясиста. За смаком  перець буває солодким, слабкогострим і пекучим. Гострого смаку йому надає речовина капсаїцин. У диких формах  перцю його значно більше, ніж у культурних. Людина зуміла відібрати і вивести  з диких форм такі сорти, котрі зовсім не гіркі й значно багатші на інші корисні речовини. Вчені вважають, що солодкий перець заслуговує відразу ж на три золоті медалі: за каротин, вітамін Р і вітамін С. Стиглі плоди солодкого перцю містять у середньому 8,4% цукру, близько 1,5% білків і до 13,9% каротину (провітаміну А). За вмістом вітаміну С солодкий перець  серед овочів посідає перше місце: у стиглих плодах його до 306 мг%, тобто стільки ж, як і в чорній смородині. Вітаміну Р  (рутину) в перці 450 мг%.  

Перець може мати різне забарвлення. Недостиглі плоди бувають зеленкувато-білими з кремовим відтінком, світлоі темно-зеленими, інколи фіолетовими.  Стиглі ж плоди досить яскраві — жовті, помаранчеві, яскраво-червоні, навіть коричневі. Перець досить різноманітний  і за формою: є кулясті, овальні, пірамідальні, чалмовидні плоди, є вузькі, довгі,  в різному ступені зігнуті, м’ясисті й не дуже. 

Перець — цінна овочева культура. Солодкий перець широко застосовується  в кулінарії та консервній промисловості, гострий використовують як приправу  до страв і солінь, у лікеро-горілчаній промисловості та для лікувальних цілей. У їжу  вживають фарширований, маринований, солоний, консервований і свіжий перець.  У домашніх умовах плоди перцю фарширують м’ясом, рисом, різними овочами.  

До того ж перець вирощують і в кімнатних умовах як декоративну культуру.  Такий перець дуже поширений в Індії,  Мексиці, Японії, зустрічається в усіх європейських країнах. В останні роки його  вирощують і у нас. 

Розлогий кущ із яскравою зеленню висотою 30–50 см прикрашають інколи дві сотні, а то навіть і більше плодів: від світло-зелених до помаранчево-червоних. Плоди невеликі, вагою всього по 5–10 г, стирчать угору. Такий перець не лише  звеселить помешкання, особливо в зимову пору, а й може використовуватися  як джерело вітамінів, як гостра приправа і як лікувальний засіб при застудних  захворюваннях. 

Валентина Турчина, м. Полтава