Ожина - не тільки смачна, а ще й цілюща рослина. Ч1

Ягідки ожини в диких заростях збирали з давніх часів. Ще Діоскорид  застосовував примочки з подрібненого свіжого листя цієї рослини та їх відвар для лікування уражень шкіри — лишаїв,  екзем, виразок та гнійних ран. Культура ожини в Америці та Західній Європі з’явилась  у XIX ст. В садки України ожина перебралася не так давно, але поряд із малиною  вона відвоювала свою нішу. Зараз, мабуть,  немає садка, де б не вирощували цю чудову і цілющу рослину.  

Плід ожини — це чорна збірна кістянка із сизим нальотом. Квітне з червня до осені. Ягоди починають дозрівати  у серпні. Вони мають у своєму складі до  6% цукру (здебільшого глюкозу та фруктозу), 0,8–2% органічних кислот (яблучну,  лимонну, винну, саліцилову), 0,4–1,8% пектинів, флавоноїдів, вітамінів: С, В1 , В2 , Е, РР, каротиноїдів, мінеральних речовин (солі натрію, калію, кальцію, марганцю, фосфору, заліза, міді), антоціанів. Листя  та молоді пагони містять до 10% дубильних речовин, флавоноїдів; насіння — до  12% жирної олії.  

Плоди ожини вживають у їжу у свіжому та сушеному вигляді. З них готують настоянки, безалкогольні вина, кондитерські вироби, сурогати запашного  чаю (з листя ожини), які надають напою аромату троянди. 

Збирають листя для чаю зазвичай  під час цвітіння. Плоди і сік добре втамовують спрагу. Це жарознижувальний  засіб (бо має у своєму складі саліцилову кислоту). У народній медицині відвар  ожинового листя застосовують як потогінний, а кореневі відвари — як сечогінний засіб. Відвари та настоянки з листя  ожини вживають для полоскання ротової порожнини при ангіні, гінгівітах  та стоматитах, для примочок при екземах. При захворюваннях шкіри добре  застосовувати ванни з ожини. Чудово діє як внутрішній засіб при кашлі (в теплому  вигляді з медом), а також застосовується при гастриті, холециститі, нервових  збудженнях, сильних менструаціях, задухах та грипі. Листя ожини при захворюванні псоріазом радив прикладати  до уражених місць шкіри ще Авіценна. У народній медицині свіжі плоди та чай із листя ожини вживали як заспокійливий  та загальнозміцнювальний засіб у період  клімаксу. Радили застосовувати ягідки при запальних процесах у суглобах,  особливо викликаних порушенням обмінних процесів в організмі. Мали свою  силу плоди і при циститах, пієлітах, застудному кашлі. Для лікування цукрового  діабету використовували суміші з плодами ожини — корінь валеріани лікарської,  польовий хвощ. Із ягід виготовляли різні освіжаючі напої. Тож, як бачимо, спектр дії ожини дуже великий. 

Існує лише декілька ягідних культур,  які можна порівняти з ожиною за врожайністю та легким і простим вирощуванням. Ожина може рости на будь-якому ґрунті, що утримує вологу, де немає  застою води. Добре висаджувати її обабіч стін та парканів, підтримуючи цим  декоративність непривабливих місць.  

Розрізняють дику та культурну форми ожини. У культуризованих сортів (а їх  зараз з’явилося дуже багато) ягідки за розміром набагато більші та смачніші за дикі сорти, хоча в 70–80-ті роки я куштувала  дикі сорти ожини. Повірте, її смак був неперевершений, хоча ягідки були не  такі великі, як зараз у культурних сортів. Ми збирали ягоди цілими відрами  в горах і варили з них варення, компоти, їли просто так, як кажуть «від пуза».  Вони дуже смачні. 

Ожина — це самоплідна рослина,  тому у своєму садку її можна садити одним кущиком. Вона сонцелюбна, тому  місце її посадки повинно хоча б якусь  частину дня освітлюватися сонцем. Полюбляє кислуватий ґрунт (можна при  посадках використовувати хвойні голки та землю з хвойного лісу). За наявності  лужного ґрунту на ділянці необхідно підживити землю компостом або торф’яним  добривом. Ожина це оцінить. Закріплюючи гілки рослини на дроті, ви захистите  її від сильних вітрів. 

Розрізняють два види культурної  ожини: прямостояча (куманіка) — висотою від 1,3–3 м, та росяніка, гілки якої  стеляться по землі, з довжиною пагонів  до 6 м. Куманіка більш витривала до морозів, ніж росяніка, зате плоди росяніки  дуже солодкі.  

На першому році життя ожина зазвичай не плодоносить, але на другий  рік на нових пагонах, що виростуть, буде багато плодів. Формувати підростаючі пагони ожини треба не відкладаючи, бо потім при підніманні вони можуть ламатися, при цьому є ризик втратити частину врожаю. Тому формування куща необхідне, його роблять за допомогою дроту, який з’єднують із двома-трьома опорами в три-чотири ряди. Потім гілки підв’язують до дроту, розподіляючи їх із лівого і правого боку. Такий розподіл гілок у різні боки полегшить їх обрізання після завершення сезону плодоношення.  Обрізання пагонів роблять на рівні двох трьох бруньок від землі. При загущенні  куща його проріджують, обрізаючи непотрібні гілки, аби до ягід потрапляло  якомога більше світла.  

Купувати рослинки бажано з потужними пагонами і, звісно, зимостійких  сортів, які запаковані у плівку або висаджені в горщики. Це дає повну гарантію  приживання при посадці у ґрунт. 

Віра Стеблянко, м. Полтава