Синенькі, або баклажани. Частина 1
НазадМоя любов до цієї культури розпочалася тоді, коли я вперше спробувала на смак приготовлене з неї соте та домашню баклажанову ікру. Донедавна цей овоч вважався екзотичним на наших присадибних ділянках. Ціна на ринку на нього була не надто високою, отож 10 кг для консервування та 5 кг для споживання в сезон мені цілком вистачало. Так, мабуть, тривало б і надалі, якби не прикрий випадок...
Як завжди, щойно з’явилися в продажу синенькі, придбала їх і приготувала для сина. З’їв він страву з великим апетитом, та через кілька годин ми вже боролися з тяжким отруєнням. На хлопця було шкода дивитися. 19-річного юнака лихоманило та нудило, йому було тяжко навіть відкрити очі. З цією проблемою тоді ми впорались, але перелякалась я не на жарт і дійшла висновку — або не купувати синеньких зовсім, або вирощувати власноруч.
На ринку розсада цієї культури надто дорога в сезон, та й не займається нею майже ніхто у нашому районі. Придбала насіння сортів Геліос, Віолетта, Чорний красень через «СВ».
Ґрунти наші не дуже придатні для вирощування розсади. Мудрувати над приготуванням суміші не вистачало часу. Все трапилось ніби випадково. В саду лежав з літа складений стіжок сіна, який майже згодували худобі. Кожен раз набираючи нову порцію для корівок, помітила, що кури аж надто активно гребуться навколо стіжка. Побачила, що ґрунт там дуже пухкий і поживний, тож якраз підходить для вирощування розсади. У перший рік виростила непогану розсаду, проте її було висаджено всього 30 кущиків.
Чи то рік був такий «урожайний» на колорадських жуків, чи то я мало висадила баклажанів для них. Та склалось таке враження, що після всихання картопляного гудиння жуки з усієї околиці перемістилися на мої синенькі. Разів по десять на день ми їх збирали, але нічого не допомагало. З ночі було жаль дивитися на пошматоване листя та пошкоджені плоди. Не залишалося вибору, як обробити рослини одним із системно-контактних засобів. Почали споживати плоди тільки після 21-го дня, коли препарат уже не міг зашкодити нашому здоров’ю.
На другий рік вирішила виростити синенькі на продаж розсадою. Хочу відзначити, що ця справа нелегка, в порівнянні з помідорами. Жодного разу не виникало проблем зі схожістю насіння. Проте температурний режим повинен витримуватись дещо вищий. У цьому баклажани більше схожі з перцем. Також надто погано витримують пікірування — довго приживаються після цієї операції.
Тож переглянувши помилки ще одного «баклажанового сезону», зробила для себе висновки. Теплиці та теплого парника я не мала, а терміни посіву баклажанів уже надійшли. Взяла пластикові ящики, які використовують для транспортування цитрусових, вистелила їх плівкою дещо більшого розміру, ніж сам ящик. Засипала наполовину родючою землею, взятою з-під стіжка з соломою, та висіяла замочене насіння. Кінці плівки загорнула в ящик, і вийшло щось дуже схоже на міні-теплички. Одного гарного поливу під час сіяння вистачило до сходів рослини. Ящики перебували в приміщенні з температурою повітря вище 20 0С.
Недоліком цього методу могло стати те, що широких підвіконь, щоб можна було виставити ящики у приміщенні, я не мала, лампи денного освітлення теж були відсутні. Потрібно було пильнувати, аби сходи не повитягувалися і не загинули. При дружній появі двох листочків я відкрила на ящиках плівку і перенесла їх ближче до вікон. На той час температура повітря надворі піднімалась вище й вище — був початок квітня. Стала на день виносити ящики надвір, загорнувши плівку, як у парнику, а на ніч забирала до приміщення. Мої рослини виглядали здоровими та міцними.
А потім придумала ще одну річ. Нарізала лозових гілок, позгинала їх у дуги і повтикала через деякий проміжок у землю. Довжина імпровізованого тунелю становила 5 м, а ширина — 80 см. Знайшовся шматок плівки довжиною 6 м. Накрила нехитру свою споруду 15 квітня, й до висадки на грядку ящики з розсадою перебували в цілком комфортних умовах. До речі, в такому парничку розкошували не тільки синенькі, а й перець, помідори та кавуни. Цікаво те, що при різкому погіршенні погодних умов усі рослини в тарі можна було легко перенести в тепле приміщення.
Поливала рослини з настанням стабільного тепла раз на два дні. Не пікірувала. Перед перенесенням у відкритий ґрунт загартувала. Перший раз плівку рекомендую відкривати після шістнадцятої години, коли сонце вже не пече. Перед висадкою обов’язково обробляю рослинки одним із системно-контактних препаратів проти колорадського жука. Вважаю це необхідною запобіжною мірою, бо пересаджую рослини у відкритий ґрунт тоді, коли ще немає масових сходів картоплі. І за один день або ніч ви можете тільки руками сплеснути від побачених наслідків нашестя жуків. Проте вже кілька років це єдиний обробіток, до якого я вдаюся при вирощуванні баклажанів.
З пересаджуванням на постійне місце немає проблем. Ґрунт добре зволожую в ящиках і витягую плівку разом із землею та рослинами. Відділяю рослини одну від одної й разом із грудкою землі висаджую на постійне місце. Приживання — 100%.
Основною особливістю цієї культури вважаю те, що рослина в північних районах майже не утворює плодів до 12 липня (в народі — до Петра). Коли світловий день починає зменшуватись, плодів нав’язується дуже багато. Основний збір урожаю припадає на серпень-вересень, якщо жовтень не надто холодний — до морозів.
Плоди після зав’язування ростуть дуже швидко — за тиждень після квітування мають цілком товарний вигляд. Ціна на баклажани, навіть у розпал сезону, вельми висока. Великих проблем із реалізацією не було. Чим більше рослин буде у вас на грядці, тим легше вони витримають нашестя колорадських жуків у серпні. Ця інтервенція триватиме тижнів зо два. Ми вдвох із мамою збирали жуків, щоб не застосовувати хімікати. Згодом шкідники масово йдуть під землю, а ті поодинокі особини, які залишилися, не можуть суттєво вплинути на врожай.
Про підживлення рослин говорити не буду, тут хто на що здатний. Проте, коли ґрунт занадто поживний, то зеленої маси наростатиме багато, а плодів буде мало. Не садіть баклажани біля картоплі та стежте, щоб їх попередниками не були картопля, помідори та баклажани. Є ряд хвороб, спільних для цих рослин.
Цього року в час, коли стояла велика спека, листя на рослинах в’яло та частково підсихало, на деяких плодах з’являлася гниль, яка потім знищувала весь плід. Можна було, звичайно, обробити рослини, проте я постійно стежила за насадженнями та бачила, що значної шкоди ця хвороба не завдає, а вживати плоди, оброблені препаратами, не хотілося. Та й покупців своїх підводити я не могла. Тож, як бачите, виростити свої бак лажани не так уже й складно, навіть не маючи опалюваної теплиці. До речі, як і перець, баклажани полюбляють, якщо землю навколо них часто розпушують.
Галина Буравська, с. Стара Олександрівка, Житомирська обл.