А я люблю волошки сині...
НазадЗвичайні волошки сині (Centaurea cyanus) знайомі всім і багатьох не залишають байдужими. Про них складають пісні, вірші, легенди... Ними здавна лікувалися наші предки, використовували в кулінарії. Вони допомагають при застудах, кон'юнктивіті, блефариті, мають ранозагоювальну, знеболювальну дію. Проте жінкам під час вагітності потрібно бути з ними обережними, бо відвари та настої волошок мають слаботоксичний ефект.
Блакитне море польових квітів повертає мене в дитинство. Не завжди маю змогу побачити їх у полі серед злаків, тому вирощую улюблені квіти на своєму подвір’ї. Однорічні волошки сині, махрову суміш періодично замовляю з каталогу «СВ». Суміш — це завжди лотерея: щоразу вражає її палітра кольорів, висота рослини, розмір куща, квітки...
Садові форми волошок дуже ефектні. На кінцях стебел може бути одна або кілька квіток-кошиків діаметром 3–4 см. До речі, махрові волошки сині, як і польові, дуже добре дають самосів, але не треба на це розраховувати, краще заздалегідь подбати про насіння.
Волошки сині сію прямо в ґрунт щоразу на новому місці, а якщо десь сходить самосів, пересаджую, обов’язково з грудкою землі. Відстань між рослинами залишаю не менше 30–35 см, тоді кущі розростаються, круглішають і рясно цвітуть.
Волошки люблю поєднувати з ромашками на клумбі та в букетах. Зрізані квіти довго зберігають свіжість, і це великий плюс, особливо коли в композиції багато різних рослин. Об’ємні букети зі злаками, квітами, колючками (головатень, миколайчики, черсак), гілочками липи та духмяними травами мені нагадують польові. Вони завжди милі, повітряні, наче намальовані.
Недарма кажуть: «Вік живи — вік учись». Моє ж відкриття минулого сезону — волошка мускусна (Amberboa moschata), або амбербоа.
Вона родом із Середземномор’я. Цвіте з червня по вересень. Має доволі великі, запашні, білі, лілові, рожеві, пурпурні квіти, що зовні схожі на кольорових пухнастиків. Рослина висока — 70 см заввишки. Стебла міцні, розгалужені. Суцвіття-кошики сягають 6–7 см у діаметрі, добре підходять для зрізу, в букеті довго не в’януть, гармонійно поєднуються з іншими квітами та злаками.
Амбербоа — невибагливий, світлолюбний, посухостійкий однорічник, що добре підійде для міксбордерів, групових посадок, оформлення клумб.
Виростити цю квітку можна через розсаду або прямим посівом у ґрунт. Свою ж амбербоа разом із насінням інших однорічників я висіяла на початку квітня. Міжряддя залишила по 40–45 см. Насіння в рядку розклала через 20 см одне від одного. Рядки заздалегідь щедро полила. Сходів довелося чекати майже три тижні. У цей час розпушувала міжряддя, знищувала бур’ян. Рослинки з’явилися доволі дружно і вже наприкінці червня зацвіли. Поливала помірно. Перезволоження, особливо застій води, для амбербоа небажане, це може навіть призвести до загибелі рослини. Погано почувається амбербоа й на кислих ґрунтах — квітка вражається грибними захворюваннями.
Родючий ґрунт, своєчасне підживлення комплексними добривами та полив, знищення бур’янів дали свої результати — квіти зачаровували цвітінням і приємним ароматом. Щоб мускусна волошка цвіла довше, а кущики залишалися декоративними, я обрізала зів’ялі квіти разом із гілочками, а також видаляла пожовкле листя.
У амбербоа цікаві не тільки квіти, а й плоди (сім’янки з верхівковим чубчиком). Квіти, що цвіли наприкінці серпня, я залишила на насіння. Його бажано вчасно збирати, бо перестиглі чубаті коробочки самостійно розсівають свої дрібні насінинки. Якщо пощастить, навесні зійде самосів.
Не секрет, що рослини потребують нашої любові й турботи. Добрі думки, тепле ставлення людини до своїх улюбленців (садово-городніх, кімнатних рослин) надають їм сили. Про це треба пам’ятати, й вони обов’язково віддячать вам рясним цвітом, щедрим урожаєм. Тільки щира, щедра душа народжує на землі щось нове, прекрасне. Людина, що несе любов та радість, змінює світ навколо себе. Таку людину люблять не тільки друзі та родичі, а й рослини. Позитиву вам і успіхів у новому сезоні!
Олена Фокіна, с. Старе, Київська обл.