Найкраще місце на Землі

До 1987 р. ми жили у Північному Казахстані. Взимку 40 ⁰С морозу, влітку – 40 ⁰С спеки, хоча були й свої принади, коли навесні степ розцвітав тюльпанами, жовтими та червоними, дух захоплювало від краси, голова паморочилася від запахів… Але, що цікаво, не можна було викопати цибулину, щоб посадити вдома, – настільки глибоко вона була у ґрунті.

Жили й думали, що це найкраще місце на Землі. І раптом вирішили переїхати до м. Лебедин Сумської області – захотілося в Україну. Адже ми українці, мама моя з Волинської області, тато – з Київської. У 1962 р. вони поїхали до Казахстану на освоєння цілини, і залишилися. Мама та тато вже покійні, а брат та дві сестри з сім'ями живуть у Костанайській області.

  Тож ми з чоловіком зібралися переїхати в Україну. Списалися зі знайомими, купили будиночок, 13 соток городу. Переїхали у серпні: садиба занедбана, кілька яблунь, сливи старі – викорчовували їх усю осінь, а вона тривала цілу вічність. Якщо у Казахстані на мій день народження, на Покрову, вже лежить сніг, то був ще й теплий листопад. Взимку температура від –1 до      –15 ⁰С – нам кумедно від такого морозу! Дочекалися весни та почали садити дерева, кущі, квіти, овочі. Весна рання, літо тепле, дощі йдуть, поливати не треба, осінь довга та тепла – потрапили до раю.

Абсолютно не шкодую, що ми приїхали сюди. Навколо ліс, там ягоди, гриби; сусіди добрі, спочатку допомагали освоїтися, давали поради, досі живемо дружно. Випадково на пошті побачила «СВ» №4 за 2008 р., а там пропонувалися цибулинні з мальовничими фотографіями, описом кожного сорту. Одразу купила газету, прийшла додому і виписала, що душа забажала. Пізньоцвіт чудовий, який цвіте щоосені ось таким букетом, ломиноси – квітуча стіна, і в нагороду величезний кущ витких троянд, а також тюльпани, нарциси, гіацинти, рябчик Царська корона, крокуси, лілії...

Щороку поповнюю колекцію. Квіти для душі. А в саду все своє: волоський горіх, яблуні, груші, сливи, вишні, виноград, абрикоси, персики, кизил, гумі, айва, ягідні кущі, полуниця... І так пролетіли 34 роки нашого життя у Лебедині. Виросли сини, підростають онуки: у старшого сина Віталія два сини – Артем та Денис, живуть у Києві, у молодшого Владислава – дочка Анжеліка, живуть у Лебедині.

Анжеліка – моя головна помічниця, дегустатор та фотомодель. Перша полуниця – для неї. З квітами може обійматися та розмовляти: «Бабусю, дивіться, які вони милі». Рекламує помідори на таці, коли з поля привозять гарбузи – допомагає носити. Збираємо волоські горіхи і рахуэмо, хто більше (займаємося математикою). Минулого року ми з нею та з помідорами брали участь у фотоконкурсі та виграли річну передплату на журнал. Дякую, дуже приємно, що оцінили нашу працю.

Дуже дякую за насіння, яке ви надсилаєте – сходить на 100 %. Якщо на даний момент чогось немає, потім надсилають. Дуже вдячна Ніні Павлівні Неділько – представнику від вашого журналу у м. Лебедині. Дуже приємна жінка, яка завжди дзвонить, коли приходить замовлення, пропонує насіння, посадковий матеріал, роз'яснює, якщо що незрозуміло. Дякуємо їй за увагу та сумлінне ставлення до роботи, міцного їй здоров'я та всього найкращого!

Фотоапарат купили разом із будинком, щоб фотографувати красу навколо нас, взимку переглядаємо знімки та чекаємо літа. На фото, звичайно, лише сота частина, але на кожній – частинка нашої праці, радості та гордості, що все це є у нас.

Отак і живемо, трудимося, фотографуємо, радіємо кожному дню і дякуємо Богові за те, що дає здоров'я, терпіння, бажання жити і творити.

Усьому колективу журналу бажаємо міцного здоров'я, любові, щастя, сімейного благополуччя, успіхів у праці, миру, процвітання та всього найкращого!

З повагою, Наталія Даниленко, м. Лебедін, Сумська обл.